Від Львівської до Прорізної (за книгою "Збирачі туманів")

Гастроном на Львівській площі (вулиця Велика Житомирська, 40). Тепер тут знаходиться магазин «Рошен». А колись в популярному гастрономі можна було — за «стоячими» столиками — випити кави, смачні молочні коктейлі, фруктові соки й навіть алкогольні напої на розлив. Мешканці Кудрявця — району Києва, де розташовувався цей гастроном – чомусь вважали, що в ньому продають смачні оселедці.

Неподалік, на розі вулиць Бульварно-Кудрявської й Ярославого Валу, 37/1, існував відомий винний магазин «Львівська брама» із кафе (гітом продажів був коктейль «Старий Львів»). При «Львівські брамі», в сутерені цього закладу існувала дегустаційна зала, де можна було скуштувати українські вина — закарпатські, кримські, одеські тощо. Гостям подавали десять сортів вин по 30 грамів у келишку.

Трохи далі по вулиці Ярославів Вал, 13, і досі існує знамените кафе-ресторан «Ярослава». Кияни традиційно називають це кафе, засноване, 1947 року, «Ярославною». Така своєрідна традиція. Цікаво, що на рахунках, які подають відвідувачам кафе, назва його написана саме як «Ярославна». Кафе славиться великим вибором булочок, пиріжків із різноманітною начинкою і неперевершеними дерунами. Кумедно, що Google maps називає це кафе «Булочна Софія Ярославна».

За адресою вулиця Ярославів Вал, 14-а, розташований театр «Сузір’я». Приміщення театру унікальне через добру збереженість інтер’єрів початку ХХ століття. Адже тут, у власному будинку, містився кінний клуб мільйонера Леоніда Родзянко, який вчасно емігрував до США буквально напередодні І світової війни, прислухавшись до поради однієї київської ворожки.

По цій же вулиці, за адресою Ярославів Вал, 7, розташований сучасний Будинок актора. Колись знаменитий київський архітектор Владислав Городецький створив свій невеликий шедевр для міської общини караїмів. Це був їхній храм — кенаса. В час, описаний в книзі «Збирачі туманів», в цій споруді містився кінотеатр «Зоря». 

На вулиці Ярославів Вал, 3, знаходиться добре збережена садиба барона Штейнгеля, із будинком і супутніми спорудами. Барон лишився в пам’яті вдячних киян як меценат і українофіл. В 1930-ті роки тут був консулят нацистської Німеччини. А зараз в чільному особняку міститься резиденція індійського амбасадора.

На розі вулиць Володимирської і Прорізної, в розкішному будинку, що до 1918 року належав Петру Григоровичу-Барському, існував ресторан «Лейпциг». До буремних подій 1917-1921 років кафе-кондитерська в цій споруді мала назву «Маркіз», а в 1950-х роках то вже був «Коктейль-Хол», потім — «Лейпциг». В ньому були унікальні як для радянських часів столики лише на двох. Збереглося чимало дореволюційних листівок, на яких зображено наріжний будинок, як один з найкрасивіших у Києві.

Трохи нижче по вулиці Прорізній, 22, знаходилася типова радянська «забігайлівка», де можна було з’їсти бутерброд чи гарячу сосиску і випити чарку горілки. Кияни називали це кафе «Оксамит» — «Три сходинки», бо саме три сходинки слід було здолати від хідника до дверей «закладу». Ця безпретензійна забігайлівка проіснувала аж до кінця 1990-х років. Тепер тут бар «О’Брайанс».

На вулиці Прорізній, 21, існувало досить популярне кафе «Зустріч», в якому можна було з’їсти недорогий чебурек, взяти бульйон, випити чай чи каву. Низькі ціни приваблювали в основному студентів київських вузів, адже якість їжі в цьому кафе була дуже посередньою.

Кияни пам’ятають також гастроном «Сузір’я» на розі вулиць Пушкінської та Прорізної, 10. Зараз тут ресторан. А в описаний в книзі час «Сузір’я» знала вся літературна «богема» міста. Тут можна було зустріти багатьох молодих письменників того часу, які брали горілку на розлив і закушували сосками чи бутербродами. Тому цей гастроном і прозивали «Сосиска» або «Ковбаски».

Підземний перехід під сучасним Майданом Незалежності кияни називали «Трубою», а два круглих скляних кафетерія в ньому — «шайбами».

Тут можна було насолодитися кавою. Деякі замовляли «подвійну половинку»: води на порцію вдвічі менше, а ось кави — вдвічі більше.

Магазин напівфабрикатів «Кулінарія» на Хрещатику, на розі вулиці Героїв Небесної сотні (Інститутської), багато хто згадує теплим словом. В ньому існувало «стояче» кафе — зі столиками, за якими можна було їсти і пити лише стоячи. В «Кулінарії» побували всі поети й письменники, що жили чи приїздили до Києва. Продавчині не звертали уваги на горілку, яку часто приносили із собою відвідувачі, тому що розуміли: закуску (поганої якості) все одно куплять у них. Покупців тут дурили доволі «оригінально»: скажімо, під виглядом «курячої котлети» давали щось, зліплене із хліба і риби.