Місця Бруно Шульца в Дрогобичі

Залізничний вокзал (Майдан Злуки, 1). Бруно Шульц неодноразово користувався послугами залізниці під час подорожей Польщею та за кордон. Дрогобицька залізниця згадана в оповіданні «Вулиця Крокодилів» зі збірки «Цинамонові крамниці».

«Вулиця Крокодилів» локалізована шульцознавцями як сучасні вулиці Івана Мазепи та Стрийська. Таку назву має одне з оповідань зі збірки «Цинамонові крамниці». Вулицею Крокодилів Шульц називає периферійну, паразитичну дільницю, яка була знаком цивілізаційного зіпсуття  міста.

Територія колишнього старого єврейського цвинтаря (вул. Пилипа Орлика; тепер житловий квартал). Тут були поховані батьки Бруно Шульца Якуб та Генріетта. Згідно з окремими споминами, на цьому цвинтарі міг бути похований і Бруно Шульц. Проте, за більш правдоподібною версією, мистець спочиває у спільній могилі на новому єврейському цвинтарі (кінець вулиці Пилипа Орлика) разом з іншими жертвами «чорного четверга» — кривавої розправи, яку вчинили німці над євреями 19 листопада 1942 року.

Колишній єврейський шпиталь (вул. Пилипа Орлика, 8; сучасний дитячий садок №30 «Волошка»). Тут Бруно Шульц періодично перебував на лікуванні у 1940–1942 роках.

Хоральна синагога (вул. Пилипа Орлика, 6). Ймовірно, Бруно Шульц відвідував синагогу, проте невідомо, як часто. Родина Шульців не належала до ортодоксійних віруючих євреїв. 8 лютого 1936 року Бруно Шульц офіційно заявив про вихід з єврейської общини й до кінця життя залишався у статусі «безконфесійного».

Будинок, в якому під час перебування у Дрогобичі мешкала наречена Бруно Шульца Юзефіна Шелінська (вул. Лесі Українки, 36; тепер приватне помешкання).

Колишній будинок Збіґнєва Мороня (вул. Івана Чмоли, 10; тепер приватне помешкання). У пивниці цього будинку Бруно Шульц переховувався під час німецької окупації за відсутності у місті Фелікса Ландау, під так званою «протекцією» якого художник перебував до трагічного кінця свого життя.

Колишній єврейський будинок сиріт (вул. Лесі Українки, 46; сучасний історичний факультет Дрогобицького університету). Одним із виконавців проектних та інженерних робіт під час будівництва сиротинця у 1911–1913 роках був Ізидор Шульц, брат Бруно Шульца. За свідченнями учнів Бруно Шульца, під час німецької окупації він виконував тут малюнки на стелі однієї з кімнат.

Колишня державна гімназія імені короля Владислава Яґайла (вул. Івана Франка, 24; сучасний головний корпус Дрогобицького університету). Бруно Шульц навчався тут у 1902–1910 роках. Уроки малювання проводив тут професор Адольф Арендт, якого письменник увіковічнив у своїй прозі. Упродовж 1924–1939 років Шульц працював тут учителем малювання та ручної праці. У його колишньому професорському кабінеті, біля тодішньої майстерні трудового навчання, від листопада 2003 року знаходиться кімната-музей Бруно Шульца, яку відкрив і нею опікується Полоністичний центр Дрогобицького університету. Це перший в Україні та світі музей Бруно Шульца.

«Вілла Б’янки» (вул. Тараса Шевченка, 38; сучасний Палац мистецтв, відділ музею «Дрогобиччина»). Вілла Б’янки описана в оповіданні Бруно Шульца «Весна». Тут експонуються настінні малюнки Шульца, знайдені 2001 року у так званій віллі Ландау. Аналогію цього палацу з початку XX століття із Шульцовою літературною віллою Б’янки встановив шульцознавець Владислав Панас (1947–2005).

«Вілла Ландау» (вул. Тарнавського 14; тепер житловий будинок). У період німецької окупації Дрогобича у цьому будинку разом із сім’єю мешкав комендант німецької поліції Фелікс Ландау. За його наказом Бруно Шульц виконав в одній із кімнат будинку настінні малюнки за мотивами казок. П’ять елементів цих малюнків, відкритих 2001 року, передані музеєві «Дрогобиччина», три були вивезені з України та експонуються в ізраїльському музеї «Яд Вашем».

Колишній єврейський будинок старців (вул. Тараса Шевченка, 27; сучасна міська бібліотека імені В’ячеслава Чорновола). У 1942 році Шульц працював тут над каталогуванням колекції книг, що були конфісковані радянською, а згодом і німецькою владами, а також виконував роль експерта з оцінки награбованих творів релігії, літератури й мистецтва.

Колишня вілла бургомістра Дрогобича Раймунда Яроша (вул. Тараса Шевченка, 23; сучасний біологічний факультет Дрогобицького університету). Раймунд Ярош — президент Дрогобича та співвласник курорту Трускавець, сприяв творчості Бруно Шульца та фінансово підтримував його. У період німецької окупації тут діяло казино, в якому, за спогадами очевидців, Шульц виконав настінні малюнки. У радянські часи тут містився Будинок піонерів.

Колишня редакція газети «Більшовицька правда» (вул. Тараса Шевченка, 14; сучасна редакція газети «Галицька зоря»). У 1940–1941 роках Бруно Шульц виконував ілюстрації для дрогобицької обласної газети «Більшовицька правда». Окрім тематичних картин, малював для газети портрети Івана Франка й Тараса Шевченка.

Будинок, в якому під час німецької окупації знаходився Юденрат (нім. Judenrat — «єврейська рада»; вул. Тараса Шевченка, 7; тепер житловий будинок). За спогадами очевидців, виходячи з юденрату 19 листопада 1942 року, Бруно Шульц був убитий на вулиці гестапівцем Карлом Ґюнтером.

Колишнє фотоательє Бертольда Шенкельбаха (вул. Адама Міцкевича, 3; тепер приватне помешкання). Дрогобицький фотограф Бертольд Шенкельбах приятелював із Бруно Шульцом і давав йому засвітлені фотопластини, на яких він у 1920–1922 роках технікою cliche-verre створив графіки із циклу «Книга Ідолопоклоніння». Неподалік фотоательє знаходилось приватне помешкання Шенкельбахів, що також збереглося (вул. Юрія Дрогобича, 32).

Колишня приватна гімназія ім. Генрика Сенкевича (вул. Адама Міцкевича, 11; тепер житловий будинок). Тут у 1930–1934 роках учителювала наречена Бруно Шульца Юзефіна Шелінська.

Будинок, у якому Бруно Шульц мешкав у 1910–1941 роках (вул. Юрія Дрогобича, 12; за часів Шульца: Беднарська, Флоріанська; за радянських часів - Сєдова; тепер у цьому будинку знаходяться приватні помешкання). Будинок був власністю сестри Бруно Шульца Ганни Гоффман. Саме тут, на горищі, після Другої світової війни було знайдено частину епістолярної спадщини митця.

Костел Святого Варфоломія (вул. Данила Галицького, 12). Бруно Шульц відвідував цей храм разом зі своїми учнями.

Місце загибелі Бруно Шульца (вул. Тараса Шевченка). Тут, у день роковин його смерті, 19 листопада 2006 року, під час ІІ Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца, завдяки партнерам з Любліна, було вмонтовано пам’ятну плиту, яку згодом було вкрадено; сучасну плиту вмонтовано 19 листопада 2010 року. На цьому місці щорічно у день загибелі Бруно Шульца відбувається спільна молитва, в якій беруть участь українці, поляки та євреї.

Місце, де знаходився родинний будинок Бруно Шульца (Площа Ринок, 2), тут він мешкав у 1892–1910 роках. На партері містилася текстильна крамниця Брунового батька Якуба Шульца під назвою «Henriette Schulz», її фасад був оздоблений малюнком авторства Якуба Шульца, на якому було зображено двох купців, що вихваляли свій товар. Родинний будинок Шульца описаний у «Цинамонових крамницях». Будинок згорів під час подій І світової війни.

Колишня загальна школа ім. Адама Міцкевича, так звана «біла» школа (вул. Ярослава Осмомисла, 10; сучасний Будинок учителя). Тут Бруно Шульц здобував початкову освіту, а у 1933–1934 роках навчав сам.

Міська ратуша. Вежа ратуші зображена на багатьох малюнках та графіках Бруно Шульца. У часи президентства Раймунда Яроша його кабінет був оздоблений картинами митця. У період першої радянської окупації 1939–1941 років на ратуші вивішувалися тематичні полотна та портрети представників влади, виконані Бруно Шульцом.

Колишня аптека Ґорґоніуша Тоб’яшка (Площа Ринок, 15), згадана в оповіданні Бруно Шульца «Серпень». Вважається, що вона є початком «вулиці Крокодилів».

Вулиця Бруно Шульца. Названа іменем митця 2001 року з ініціативи Марії Галяс, голови Польського культурно-освітнього товариства «Відродження».

Будинок, в якому у 1939–1941 роках знаходилося Дрогобицьке обласне управління НКВС (вул. Стрийська, 3; сучасний Інститут фізики, математики, економіки та інноваційних технологій Дрогобицького університету). Згідно з мемуарними джерелами, тут 1940 року Шульц був заарештований за звинуваченням в українському націоналізмі, оскільки, виконуючи картину на замовлення місцевої влади, що зображала «визволення народу Західної України», надмірно використав синьо-жовті барви.

Колишня загальна жіноча професійна школа ім. Елізи Ожешко, так звана «червона» школа (вул. Завалля, 12; тепер загальноосвітня школа №3). Тут Бруно Шульц навчав малювання у 1936–1938 роках.

Церква Святої Трійці (вул. Трускавецька, 2). Знайшла відображення у збірці Бруно Шульца «Санаторій під Клепсидрою» та у графіках з циклу «Книга Ідолопоклоніння».

Дрогобицька солеварня (вул. Солоний Ставок, 27). Про Соляні Жупи Бруно Шульц пише в оповіданні «Цинамонові крамниці» з однойменної збірки.

Церква Святого Юра (вул. Солоний Ставок, 25). Бруно Шульц відвідував церкву разом з учнями, читаючи їм лекції з історії мистецтва.

Колишня приватна коедукаційна гімназія ім. Леона Штернбаха (2) (вул. Маркіяна Шашкевича, 28; сучасний Коледж статистики). У 30-х роках ХХ ст. Бруно Шульц навчав тут малювання, а в 1939–1941 роках — креслення.

Цвинтар по вул. Трускавецькій. Тут, на могилі Яна та Марії Лобосів, зберігся прототип надгробка, виконаний Іґнацієм Лобосом за проектом Бруно Шульца.

Місце, де знаходилася лісопильня Кугмеркерів (вул. Трускавецька, 69; тепер ТзОВ «Компанія Дністер»). Родина матері Бруно Шульца Генріетти Кугмеркер торгувала деревиною та була власником парової лісопильні.

Колишня корчма Путца (вул. Трускавецька, 120; Гірка). Корчма на Гірці згадана Бруно Шульцом в оповіданні «Республіка мрій».