Єврейські дільниці Львова. Шлях змін та реформ

У будинку по вул. Староєврейській, 36 сьогодні знаходиться відділ Музею історії релігії, присвячений трагедії єврейства в часи Другої світової війни. Перша частина виставки розбита на 4 блоки з умовними назвами: «Історія», «Релігія», «Сім’я», «Предтечі». Перші три розкривають історію єврейської громади міста та різні аспекти життя євреїв у довоєнному Львові, останній присвячено діяльності тих європейських політиків та інтелектуалів, які спричинились до появи антисемітської складової у ідеології нацистів та до зростання антисемітських настроїв у суспільствах європейських країн.

Посеред пл. Коліївщини є залишки старої криниці. Вода була стратегічним продуктом для мешканців міста, і тому влада не оминала нагоди, щоб, шантажуючи громаду закриттям криниці, вимагати від мешканців дільниці додаткові податки. Площу на початку ХІХ ст. називали «Жидівським пляцом» (pl. Żydowski), потім — Векслярським (pl. Wekslarski).

Повернувши ліворуч на вул. Староєврейську, вийдемо на площу поблизу арсеналу. На її місці знаходилась Велика Міська Синагога. Кам’яна синагога функціонувала з 1555 р. на вул. Староєврейській, № 54 біля південно-східної частини міських укріплень. На вимогу австрійської влади синагога була розібрана у 1797 р., а у 1799-1800 рр. на тому ж місці побудували Велику Міську Синагогу.

Поруч, на розі вулиць Староєврейської та Сербської, діяв Бейт Гамідраш («дім мудрості»), місце самостійного вивчення релігійної літератури, а також молитви. Будинок було зведено з дерева у XVII ст., а у 1798 р. перебудовано у камені. Таким чином, у єврейському кварталі центральної частини Львова на поч. ХІХ ст. утворився єврейський духовний комплекс. Обидві синагоги були знищені під час нацистської окупації і зараз лише архівні документи, фотографії та спроби реконструкції фундаментів можуть допомогти скласти уяву про вигляд цих споруд.

Якщо прогулятись далі вулицею Арсенальською, під стіною міського арсеналу потрапимо перед будинок під № 3, де до війни діяло культурно-просвітницьке товариство «Тарбут», а на місці будинку № 7 у різний час були ритуальна лазня-міква, єврейська в’язниця та школа для дівчат ім. Абрагама Кона (Abraham Kohn).

Звідси варто знову повернутись на вул. Староєврейську, щоб оглянути кам’яницю № 34. Тут збереглись залишки спеціального знаку — «емфітевзису», котрий означав право на пожиттєве володіння земельною ділянкою. Власником цієї будівлі у XVII ст. був Шломо Фридман (Frydman). З правої сторони одвірків будинків № 11-15, 17 можна відшукати виїмки, де колись знаходився невід’ємний елемент єврейського дому — мезуза — футляр, у якому був пергамент з частиною молитви.

Залишивши середмістя Львова та рухаючись в північному напрямку до вул. Театральної до перетину з вул. Городоцькою, минаємо Латинський кафедральний собор (XIV-XV ст.) — головний храм римо-католицької церкви у Львові.

Варто зробити кілька кроків на невелику вул. Шевську, яка веде до пл. Ринок. У будинку № 12 знаходився знаменитий ресторан «Нафтули Тепфера» — місце, котре було популярним серед митців та пересічних львів’ян. Про добру наливку та атмосферу у Нафтули згадували Іван Франко та художник Іван Труш. Серед талановитої, але в більшості своїй ще не визнаної творчої молоді, кнайпа Нафтули мала назву «Пекелко».

Повернувшись на вул. Театральну, перетнемо вул. Городоцьку і так потрапимо в одну з найстаріших дільниць Львова, засновану ще в часи короля Данила. Центром передмістя була пл. Старий Ринок, яка у той час була великою торговицею. Після перенесення центру на нове місце у XIV ст. єврейське населення стало основною громадою цього простору. У XIX — 1-ій пол. XX ст. євреям належала більшість крамниць та майстерень в будинках навколо теперішніх площ Старий Ринок та Св. Теодора. В 1-ій пол. XX ст. значна частина жителів цієї дільниці отримала прізвисько «Кракідали» від назви розташованого поблизу Краківського ринку.

Саме тут, на території старої передміської дільниці знайшли своє місце основні божниці двох нових релігійних течій: хасидизму та прогресивного юдаїзму (Гаскали). Вплив Гаскали — єврейського просвітництва — зріс у Львові після того, як Галичина увійшла до складу Габсбурґської монархії у 1772 р. Цей рух торкнувся також i релігійного життя євреїв, призвівши до поширення прогресивного юдаїзму. В синагогах цієї течії застосовувалася органна музика, хоровий cпiв, жінки інколи молилися разом з чоловіками. Прихильників Гаскали називали маскілами. У 1843-1846 рр. на пл. Старий Ринок постала синагога прогресистів «Темпель» (арх. Іван Левицький та Йоган Зальцман). Вона була місцем збору маскілів, де з приводу майбутнього євреїв у Галичині дискутували такі видатні інтелектуали-просвітники, як Якуб Бодек чи Абрагам Кон. Синагога була спалена дощенту у серпні 1941 р., на початку німецької окупації Львова. У сквері встановлено пам’ятну таблицю. Абрагам Кон (1807-1848 рр.) народився у м. Залужани в Богемії. Брав курси філософії в Празькому університеті, активно долучився до формування шкільництва для єврейської молоді. Був прихильником реформування богослужінь в синагогах та активного залучення євреїв до громадського життя. Коли у 1844 р. його запросили до Львова, він відкрив так звану Нормальну школу — «Нормальшуле» (Normalschule) та брав участь у спорудженні синагоги «Темпель». Його активність викликала різку критику з боку ортодоксальних рабинів. 6 вересня 1848 р. рабин і його маленька дочка раптово помирають. Причиною вважається отруєння. Підозрюваний Абрагам Бер Пільпель (Abraham Ber Pilpel) був засуджений місцевим судом, але відпущений апеляційним судом. Смерть рабина спровокувала багато припущень і спекуляцій, в тому числі і про змову.

Поряд з площею починається вул. Сянська, котра провадить до місця, де була Передміська синагога. Її перша будівля на куті вулиць Сянської та Старої була дерев’яною (зараз це територія частини ринку «Добробут»). Вона згоріла у 1623 р., проте вже у 1632 р. її перебудували як кам’яну синагогу. Синагозі Краківського передмістя, єдиній кам’яній споруді у кварталі, неодноразово доводилося ставати оборонною твердинею. Синагогу підірвали восени 1941 р.

Якраз навпроти, на стіні будинку № 4 по вул. Сянській вміщено меморіальну таблицю, яка засвідчує, що тут від 1791 р. до 1941 р. знаходилась інша синагога «Хасидим Шул» — перша хасидська божниця, що не залежала від місцевої єврейської громади — кагалу.

Хасидизм як новий напрямок в юдаїзмі виник у середині XVIII ст. і не одразу став популярним, окрім того зустрів рішучий опір тогочасних рабинів. Протягом 1772-1784 рр. на послідовників хасидизму рабини неодноразово накладали херем (заборону, відлучення), тому хасиди почали будувати власні синагоги, які, залежно від напрямку хасидського руху та величини, називалися то «клойц», то «шулом». Першим таким клойцом у Львові була синагога «Хасидим Шул». Будівля синагоги дуже постраждала після погрому в 1918 р. та була остаточно знищена нацистами в часи другої світової війни.

Починаючи з середини ХІХ ст. у Львові відбулися позитивні зміни щодо ставлення до хасидів. Серед хасидів Галичини був організований новий напрямок під назвою «хідушим» (новатори). Хасиди-новатори уже у 1840 р. на перетині вул. Вугільної і пл. Святого Теодора відкрили Талмуд-Тору (релігійну школу для хлопців). Поруч, у 1842-1844 рр., на кошти львівського купця і мецената Якуба Ґлянцера, побудували синагогу «Якуб Ґлянцер Шул». Під час війни нацисти закрили божницю і використовували як склад. У післявоєнний період діяльність єврейської общини регламентувалася радянською владою, а у місті офіційно діяла одна синагога у приміщенні довоєнної «Якуб Ґлянцер Шул». У 1962 р. після смерті останнього рабина під вигаданим приводом синагогу закрили. Після отримання Україною Незалежності у 1991 р. тут почало функціонувати Єврейське товариство ім. Шолом-Алейхема.